Як справжній діамант Східної Європи, Львів нагадує музей під відкритим небом, у ньому знаходиться 2000 історичних, архітектурних і культурних пам’яток. Сьогодні Львів є скарбницею національних ідей та культури, це економічний, освітній та культурний центр Заходу України. У ньому багато музеїв, картинних галерей, театральних та музичних труп.

Серед найбільш значних у всій Європі львівських музеїв є: Львівська галерея мистецтв (картинна галерея), національний музей, історичний музей, музей історії релігії, музей етнографії та художнього промислу, аптека-музей, літературно-меморіальний музей І.Франка, літературно-меморіальний музей С. Крушельницької, музей народної архітектури та побуту (Шевченківський гай), природознавчий музей, музей „Русалки Дністрової”, музей арсенал. Розповімо лише про деякі з них.

Через те, що Галичина з 1918 по 1939 роки була територією Польщі, більшовицько-сталінські культурні репресії не зачепили її. Саме тому, якщо на українських землях СРСР знищено 80% культурного спадку, у Львові збереглися чи не найбагатші в Україні збірки книг, творів мистецтва. Більше половини архітектурних пам’яток України – у Львові.

Галерея мистецтв – яскравий взірець особливого культурного статусу Львова. Історія заснування галереї сягає кінця 19 ст., коли в середовищі львівської інтелігенції розгорнувся активний рух за створення музею західно-європейського мистецтва. З цією метою в бюджеті містазапроваджено нову статтю – „на закупку творів мистецтва”, а вже протягом 1903-1906 років на зібрані громадскістю кошти ініціативна група придбала десятки картин. Крім того, львівський магістратзакупив декілька приватних збірок, серед яких високим художнім рівнем вирізнялась колекція подільськогоземлевласника Івана Яковича. Привезена до Львова в лютому 1907 року, ця збірка лягла в основу новоствореної Міської галереї. 14 лютого 1914 року прийнято вважати часом створення Львівської галереї мистецтв. Львівська галерея мистецтв – один з найбагатших музеїв України. Її колекцію складають понад 54 тис. Творів образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва європейських та вітчизняних майстрів 14-20 ст. До найбільш цінних належать збірки європейського мистецтва, львівської скульптури, львівського портрету, ікон та меблів. Музей володіє рідкою за своєю значущістю колекцією творів австрійських та польських художників. Окрасою і гордістю постійної експозиції є твори Ж. де Латура, Ж. Е. Ліотара, А. Р. Менгса, П трогера, Ф. Маульберча, Г.ван Хонтхорста, Я. Мальчевського та багатьох інших художників. До складу галереї входять біля десятка більших чи менших музеїв, які працюють як відділи або сектори: комплекси Олеського, Золочівського та Підгорецького замків, каплиця Боїмів, музей „Львівська сакральна барокова скульптура”, музей „Мистецтво давньої української книги”, музей „Русалки Дністрової” та ще декілька музеїв я кі входять до складу галереї. Львівська галерея мистецтв – великий науково-просвітницький центр, в якому відбуваються наукові конференції, проходять стажування наукових працівників та реставраторів, ведеться активна виставкова робота. Щорічно в музеї готується понад 20 виставок – з фондових збірок, персональних виставок львівських та закордонних митців. Багато років галерея бере участь в організації та проведенні міжнародних виставок, зокрема, у Польщі, США, Франції, Австрії.

Майже ніколи за час її існування галерею не грабували. Але вже у наш час галерею було зухвало пограбовано, причому злочинці вбили двох її працівників. Після цього пограбування були вжиті безпрецидентні заходи безпеки. Донедавна у просторих залах галереї можна було виставити на огляд лише 10% зібрання шедеврів. Інші у неймовірній тісноті зберігалися в запасниках. Тепер проблему майже вирішено – галереї передано приміщення палацу Потоцьких. Він поряд, сто кроків по вулиці Коперніка у бік центру.

На розі проспекту Свободи і вулиці Гнатюка, -- поважний вхід до музею етнографії та народного промислу, де тепер ще й Інститут українознавства. Цей будинок неквапно споруджувався з 1874 по 1891 роки за проектом архітектора Захарієвича та прикрашений роботами скульптора Марконі. Зведений за кошти міста, слугував міському промисловому музеєві, у якому „львівські ремісники на гарних зразках могли б повчитися доброї роботи”. Пізніше до колекції музею була прилучена велика збірка творів українського народного мистецтва та етнографії Наукового товариства імені Шевченка. Нині в експозиції та фондах музею – близько 80 000 пам’яток матеріальної і духовної культури народу.

На вершині фасаду, біля купола – скульптура Свободи. Одна із трьох, відомих у світі, але львівська єдина – сидить. На початку початку вісімдесятих наша Свобода почала вимагати жертв: її кам’яна рука відпала і важко травмувала парехожого.

На площі Ринок в наріжньому будинку вулиць Ставропігійської та друкарської розташована музей-аптека. Поряд з цілком сучасними препаратами тут віє таємницями старовинної медицини. Важко сказати, чи шукали тут філософський камінь, але одна з кімнат аптеки прикрашена поліхромними розписами чотирьох елементів Всесвіту: води, вогню, землі, повітря. Будинок зведено 1735 роу (з 1775 тут аптека) і в різний час належав різним господарям.

Монастир домініканців – музей історії релігії. За легендою саме тут стояв терем князя Лева. Його дружина Констанція наприкінці 13 століття запросила до Львова отців домініканців. Спершу поставила для них невеличкийдерев’яний монастир, а 1405 року – костел Божого Тіла. Та за три роки костел згорів. Послідовні домініканці згодом відбудували його в готичному стилі зкаменю та цегли.

У 1707 році у трапезній монастиря домініканців російський цар Петро І підписував угоду з польською шляхтою про спільну боротьбу проти шведів. У середині 18 століття старий костел знесли, а на його місці звели новий у стилі бароко. На фасаді – герб домініканців: пес лежить на книзі і тримає у пащі смолоскип. Латиною „domini canes” значить „Пси Господні”. Нині в монастирі – музей історії релігії. Храм віддано віруючим. Служба правиться інколи у супроводі органа, одного із трьох, що діють у Львові.

На хвилі комуністично-радянського атеїзму в 1970 році у частині приміщень костелу організували музей цієї агресивної науки. Ніби-то розвінчуючи „опіум для народу”, вчені під цим приводом зуміли зберегти від знищення прекрасні взірці релігійної атребутики, іконопису, скульптури, книгодрукування. Завдяки їм тепер маємо музей релігії, чи не єдиний в Україні.

Увесь комплекс костелу-монастиря оповитий таємницями та легендами. Храмом віддавна опікувався образ Руської Богородиці Переможеці. За переказами, ікону 10-ого століття до Києва з Візантії привезла дружина князя Володимира царівна Анна.

У різний час під склепіннями монастиря побували особи, трагічно пов’язані з долею: російський цар Петро І, шведський король Карл ХІІ та український гетьман Мазепа.

„Серцем” експозиції музею-храму є його вівтар. Тут розміщені розкішні дерев’яні скульптури – роботи відомого львівського скульптора 18 ст. Матея Полейовського. Вражають також скульптури святих роміщені колом над галереями. Крім них вражає чарівне звучання храмового органу 17 століття. Покалічений у радянські часи, він був відновлений 1985 року, щоб і надалі окрилювати людські душі. Інструмент порівняно невеликий, але саме на такому цілком могли грати Бах, Гендель, Букстехуде, чи Куперн...

Ліворуч Підвальної – фортечний рів, зубчаста стіна, дерев’яний хідник уздовж неї вже давно „загрузли” в пізніших насипах вулиць і нових валів. Зате червона цегляна стіна міського арсеналу досі виглядає грізно.

Збудований арсенал 1556 року. Звели його практично неприступним. Опинившись перед стіною арсеналу, ворог був приречений, бо потрапляв під нещівний перехресний вогонь з бійниць. У трьох вежах арсеналу колись жили міський кат та його помічники з родинами, там же відбувалися катування й допити. З 18 ст. коли місто розрослося, а тодішня артилерія зробила недоречними товсті мури, в арсеналі облаштували в’язницю. Під вартою у ній тримали гайдамаків.

З плином століть арсенал занепав. Відновили його тільки в 70-их роках минулого століття і відкрили єдиний у Східній Європі Музей зброї. Якщо будь-якого львів’янина попросити назвати найцікавіші місця його міста, то музей в арсеналі обов'язково потраить у першу десятку.

Якщо йти вулицями Круп’ярською, Стрілецькою та вулицею Чернеча гора, то врешті-решт потрапимо до Шевченкувського гаю. Віддавна місцина ця йменується Кайзервальдом. Колись гора Льва, названа, найпевніше, на честь князя Лева, згодом була перейменова на Піскову, бо дубували там камінь й пісок. А ще кажуть ніби одного дня брів тут подорожній. Сніг заліпив обличчя, вітер хилив дерева. Раптом з гори піднявся стовп піску в подобі нерухомого лицаря при повних обладунках. Так народилась легенда про лицаря – вартового гори. Свого часу на горбах зеленіли виноградники й сади міщан. Отже, Львів виробляв власне вино. Якось побував тут цісар Йосиф ІІ. З приводу цієї епохальної події встановили статою Мінерви, яку, щоправда, за щось звалили на початку 20-ого століття. А зарослий лісом горб після візиту цісаря дістав назву Кайзервальд – „цісарський ліс”.

Нині Кайзервальд – Шевченківський гай – одне з улюблених місць відпочинку львів’ян. Але головною метою сходження до гаю є музей народної архітектури та побуту, природно „вписаний” у ландшафт. Йдучи доріжками й стежинами, протоптаними ногами тисяч туристів, потрапляємо ніби до підкарпатського села 19 століття. Уже в наші часи зусиллями науковців у близьких та далеких селах Галичини знайдені, відновлені, обережно перенесені до гаю дерев’яні помешкання тацеркви, типові для нашого краю. У цих помешканнях ще витає дух колишніх мешканців.

Площа Ринок сама по собі вже є своєрідним музеєм. Окрасою площі, найбагатшим експозиційним набутком є Історичний музей. Заснований, за однією з весій, 1893 року, він нині має у своїх експозиціях та сховищах понад 330 тис. Експонатів. Окремі пам’ятки та колекції є правдивими раритетами світового значення. Це, зокрема, стародруковані книги 12-17 ст., найдавніші графічні види Львова, його герби, турецькі військові шатра 17 ст., обладунки крилатих гусар та гуцульська зброя, старовинн ордени багатьох країн Європи та Азії та багато іншого.

Тут є експонати, що надовго позбавлять сну будь-якого поважного колекціонера, виставлені в Королівських залах кам’яниці Корнятка (пл. Ринок, 6), де у 17 ст. була резиденція Яна ІІІ Собеського. Це старовинні меблі, картини, годинники. Окремо виставлені пам’ятники художнього срібла, монети та ордени. І наостанку можна зайти до знайомого нам італійського дворика та приємно посидіти, помилуватись скульптурами та попити чашку кави.